El cielo

Небо — настільки абстрактне поняття, що нам важко уявити матеріальні об’єкти у ньому. Хмари — так. Хмари теж, якщо хочте — абстрактні, їх неможливо торкнутись. Бога теж не можна торкнутись, і він теж, кажуть, у небі. Метеорити — поки не  долетіли до землі, залишивши по собі кратери, — абстрактні. Що спільного між донецькими сепаратистами, малазійським літаком і радісною дитиною з ідильного голандського містечка, що вперше подороує без батьків? Що спільного безпоcередньо у мене з голодуючими дітьми Африки і зникаючими тропічними лісами Амазонії? Тільки небо. Небо має бути єдиною природною стелею нашого глобалізованого світу. Воно є й головним транспортним тунелем.

То дурниці, що планета кругла, і зажди одна її сторона у темряві.  Часові зони короткочасні і зовсім не мають значення. Насправді, Земля — то великий чугунний казанок з киплячої водою і всі ми одинаковою мірою у ньому варимося. Докинь солі з одного краю — увесь вміст стане солоним дуже швидко.

Четверту годину їду автобусом з Кракова до Варшави, спостерігаю за газовими слідами, за рівними лініями, що поперетинали небо над Польщею у різних напрямках. Здається, літаків побільшало, вони оминають укрїнський повітряний простір.

У нашому єдиному на всіх спільному казані нічого не може відбуватися в конкретних точках, він же круглий. Усе перемішується в енергетичному полі  планети і рівномірно поширюється простором.

Якби Бог хотів, щоб люди літали, він би зробив нас крилатими. І хто зна, чи Йому взагалі довподоби намагання людства вийти за рамки природних можливостей. Варто змиритися, з тим, що жертви автомобільних аварій — плата людства за прагнення швидше пересуватися. Викиди радіаційні — за  програнення спростити життя на рівні побуту. Авіакатастрофи — за засвоєння неприродного людині середовища. І ми приймаємо ці умови, інакше зостались би на рівні натурального господарства. Хто зна, може, коли ми в літаку на висоті десяти кілометрів, то вже на Його території? Свою ми б теж захищали. Але Бог поступливіший.

На жаль сталася досить передбачлива річ. Змія укусила себе за хвіст: створивши найбезпечніший за статистикою засіб пересування, людство створило і зброю, що може легко його знищити. На висоті 10 кілометрів. Коло замкнулося. Спрацьовує механізм самознищення?

Цей вірш я читала перед кількатисячною аудиторією, на закритті одного з найбільш людних фестивалів поезії.  Тоді принаймні, кілька колумбійців підхопили й завчили українське слово “небо”. Пригадую, як м’яко балансувалося їхнє “б” після кількох спроб відділити від нього притаманне іспанській мові щось середнє між “б” і “в”.

За останні місяці увесь цивілізований світ вивчив слово “Україна”. 17 липня увесь світ ще й точно вивчив, де саме знаходиться Україна на карті, і що у неї взагалі географічно спільного з  королівством Нідерланди і, наприклад, Малазією. Окрім неба. El cielo.

Небо

Куди б ти не пішов,

небо завжди з тобою.

Куди би ти не сховався –

воно буде останнім дахом.

Що би не було довкола –

небо завжди з тобою.

Ти можеш лишити сушу –

і вийти у море,

можеш лишити його —

піднятись у вись повітря,

небо завжди з тобою.

Тому із усіх карт

перш за все вивчи карту неба,

ритм його дихання,

рухи його діафрагми,

вона – палюча і кругла.

Тримай небо за руку.

Ти – в неба на повідку

з невидимих імпульсів.

Твоя остання стеля

і вічні у ній жарівки.

Небо тримай за руку

й воно не покине тебе.

Небо диктує час,

ділить на день та ніч.

Кажуть, у ньому  — рай

але не в цьому річ.

2010