Paul Celan

Поки я тут розбираюсь-розглядаюсь і користуючись безсонням, спробую вперше в житті зробити запис у блозі. 
Чесно кажучи, довго не думала, ЩО саме написати. Перший мій запис буде присвячено натхненнику і покровителю фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ, тому самому Паулю Целану, 90-річчя якого ми оце відзначали. І відзначали недостатньо активно, як мені здалося...
Обидва варіанти мої і писалися паралельно.


Я там була
З тобою
Коли тремтіли руки
Я була там
З тобою поруч
Цілуючи твої уста
Стояла пліч-о-пліч на Мірабо
З тобою
На чернівецьких вулицях
Всміхалася на чорний гумор їхній
З тобою пила чорне молоко
В обід й зрання
І цілу ніч
І я кричала
Пауль! Пауль!
Тепер лунаю знизу
з твоєї підсвідомості
Пауль!
Стояла з тобою на Мірабо
Кричала, не маючи  голосу
Не маючи рук
І навіть волосся
І мозку…
Але з твоїм серцем
Я там була
Стояла пліч-о-пліч на Мірабо
Відчувала спітнілі долоні
Чула удари серця
Бачила останній подих…
Але я залишаюсь,
Бо я – поезія. 
 

 
Ich war dort
Ich war bei dir
Wenn deine H?nde zitterten
Ich war dort
Ich war bei dir
Ich k?sste deine Lippen
Ich stand bei dir am Mirabo
Ich war bei dir
An Tschernowitzer Stra?en
Und l?chelte an ihrem schwarzen Humor
Ich trank die schwatze Milch mit dir
Am Mittag und am morgen
Und dann die ganze Nacht….
Ich rief, ich rief deinen Namen
Paul! Paul!
Jetzt  rufe aus unter
Aus deinem Unterbewusstsein
Paul!
Ich stand bei dir am Mirabo
Ich rief, aber hatte keine Stimme
Ich hatte keine H?nde,
keine Haare
und kein Hirn…
Doch habe ich dein Herz.
Ich war dabei,
Ich stand bei dir am Mirabo
Ich f?hlte deine Handfl?che feuchten,
Ich h?rte dein Herz schlagen
Und sah dein Atem halten…
Aber …ich bleibe
Ich bin die Poesie.